22 річний Олександр Нестеренко родом із Дніпропетровської області. У 2016 році хлопець переїхав навчатися до Покровська. Саме тут проходило його дорослішання, набув нових друзів, став членом молодіжної ради при міській адміністрації, почав брати активну участь у розвитку міста. Від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, Олександр допомагає військовим на фронті. Особисто збирає гуманітарну допомогу, вишукує техніку та відвозить на передову.
Про свій волонтерський шлях Олександр Нестеренко розповів Покровськ.City.
“Якщо я цього не зроблю – ніхто не зробить”
Ранок 24 лютого 2022 року Олександр Нестеренко зустрів у Покровську. Розповідає, напередодні провели захід до Дня Героїв Небесної Сотні та вже тоді розуміли, що почнеться війна.
“Зранку мені перші зателефонували батьки та сказали, що почалася війна. Ми одразу зібралися з друзями та почали думати, як нам боротися, що робити, яким чином ми можемо закріпити позиції та не дати ворогу зайти в Покровськ. Тому що не було розуміння того, що буде через хвилину. Ми з друзями одразу пішли хто до військкоматів, хто до добровольчих формувань”.
Про евакуацію з міста в Олександра навіть думки не було, бо розумів, що повинен докласти зусиль до скорішої Перемоги. Водночас захищати Україну від російських армійців пішли і його родичі, саме тому чоловік почав активно допомагати військовослужбовцям на фронті. А жагу до волонтерства Олександру прищепили його батьки ще у шкільні роки, каже, з 2014 року разом із родиною для захисників України збирали їжу та інші необхідні речі.
“Коли з Покровська в березні майже всі виїхали, зрозумів, що хтось потрібен тут. Треба залишатися, працювати та робити все для наших військових. Покровськ був ніби перевальний пункт, де постійно розвантажувалися, допомагали. Я не евакуювався, але часто їздив по Україні саме в пошуках потрібних речей для наших військових. Це була постійна дорога за тиждень 2-3 рази проїжджав всю Україну та відвозив це хлопцям. Наприклад, поїхав з Покровська в Івано-Франківськ, купив, зібрав те, що потрібно, привіз в Покровськ, ввечері розвантажився, а на ранок вже їду знову назад у пошуках необхідного. Я не відчував, що маю евакуюватися”, – ділиться Нестеренко.
Покровський волонтер Олександр НестеренкоФото: особистий архів Олександра Нестеренко
Коли їхав на передову, не відчував страху
Майже кожні два дні Олександр відвозить на передову захисникам України воду, продукти та медикаменти, а також військову форму та спорядження.
“На початку потребували військові практично все: медичні засоби, харчові продукти, автомобілі, бронежилети, маскувальні сітки. Іншими словами, в них не було майже нічого. Зараз хлопці просять переважно медицину, різні смаколики, запчастини для автомобілів. Багато військових просять знайти місце, де можна відремонтувати машини, бо на передовій автомобілі часто виходять з ладу”.
Волонтеру доводилось бувати в різних гарячих точках Донецької області, зокрема був в Авдіївці та Бахмуті, а ще Нью-Йорку та Святогірську.
“Їдеш на передову з розумінням, що ти робиш. Ти робиш нашу перемогу ближчою, розумієш, що якщо ти не відвезеш, то не відвезе ніхто. Я це зрозумів ще з початку вторгнення, коли приходилось їздити вночі під обстрілами відвозити хлопцям допомогу. Розумієш, що якщо ти зараз не відвезеш цей бронежилет або медицину, хлопці можуть загинути. Можливо саме цим ти комусь врятуєш життя. Військові вдячні за те, що ми робимо. Військові розуміють, що вони не покинуті на передовій, що вони комусь потрібні. Що хтось піклується про них”.
Олександр розповідає, навіть коли потрапляв під обстріли, страшно не було.
“Були дуже критичні ситуації під обстрілами. На початку війни це були Волноваський напрямок і напрямок Великої Новосілки. На позиціях бачив, як “накривали фосфором”. Рік тому їздили під селище Піски, зворотною дорогою за нашим автомобілем “лягали” міни. Таких ситуацій було багато, але все одно страху не було. Всі ситуації запам’ятовуються, навіть зараз із друзями, з якими їздили, згадуємо ці ситуації навіть з посмішкою”.
Про силу командного волонтерства
Донорів своєї волонтерської діяльності Олександр Нестеренко не має. Все робить своїми силами, коштом своїм та своїх друзів.
“За час повномасштабного вторгнення утворилась дуже велика волонтерська база: знайомі, друзі, товариші, родичі. Разом з ними ми закриваємо потреби військових. Наприклад, якщо хлопці з певної бригади запитують медицину, я вже знаю до кого звернутися, як дістати медикаменти, де їх купити та хто в цьому може допомогти. Коли почалась війна, всі “зі світу по нитці” допомагали й ми таким чином збирали допомогу на передову”, – розповідає волонтер, та додає: “Я почав працювати сам, бо не було у місті нікого. Я знаходив кошти, скуповував продукти. Це була колосальна праця. Згодом познайомився з Андрієм з “Ініціативного Покровська” і він сказав, що в нього є громадська організація. Я запропонував працювати над цією громадською організацією, займатися волонтерською діяльністю та робити культурні проєкти. От ми вже близько восьми місяців співпрацюємо разом, проте я продовжую займатися волонтерством і самостійно”.
Волонтер Олександр НестеренкоФото: особистий архів Олександра Нестеренко
